Пригоди білорусів у Києві

Сьогодні о 8-й ранку їхав до лікарні на крапельниці та перев'язку. А це треба їхати Берестейським проспектом від центру Києва. Їду, дорога нормальна, не сильно завантажена. Натомість у зворотному напрямку (від спальних районів до центру) – суцільний щільний потік машин. Люди їдуть до центру на роботу.

За кордоном люди часто сприймають Київ як розбомблений та нещасний – ефект мас-медіа. Та й нелюди (москалі) часто так думають – і зловтішаються. Але насправді все не так. Економіка працює, незважаючи на війну. Люди працюють. Все рухається.

І в цьому – порятунок України та запорука перемоги у Великій Війні.

підтримати канал та його авторів

От я й удома. Тепер тиждень тричі на день їздити до лікарні на крапельниці та перев'язки, але це нескладно та недалеко. А для мене стало справжньою фантастикою, що пара постів у ФБ здатна призвести до таких змін.

У моєму минулому житті (іншим часом і в іншій країні) це не дало б нічого, а швидше і зробило б тільки гірше. Тож не недооцінюйте Україну!!!

P. S.
Усі зібрані гроші пішли на добро – ліки (додаткові, понад призначених), їжу, чай та інше для хлопців, які там лежать без шансів, що до них прийде хтось із рідних.

підтримати канал та його авторів

Менее чем за сутки в палате и во всем отделении больницы произошли впечатляющие перемены. Палату вычистили, вымыли, проветрили, поменяли постели, вынесли лишние кровати.

Главврач приказал, чтобы не больше чем четыре человека в палате было. Хотя сегодня воскресенье - всех больных обработали, поменяли повязки.

https://telegra.ph/Podderzhat-kanal-Prigodi-b%D1%96lorus%D1%96v-u-Kiyev%D1%96-04-10

Сосед по палате только что умер. Я вышел из палаты буквально на 10 минут, вернулся - он уже не дышит. Дежурный врач появился только когда санитарки уже грузили труп на каталку.

Теперь в палате кроме меня трое, все они не ходячие. Мы с женой накупили им продуктов и лекарств. Но страшно, что человека даже в реанимацию не попытались отправить.

поддержать канал и его авторов

Со мной в палате четыре мужика. Лежат тут много недель. У двоих уже ампутированы ноги. У одного по колено, у другого - половина ступни. Всё четверо очень худые, к ним никто не приходит, только больничная еда.

Один не ест уже несколько дней. Перестал разговаривать, точнее говорит неразборчиво. Врачи прибегают, что-то делают. На весь вечер его подключили к кислороду.

Здесь ни врачи, ни медсестры не игнорируют больных - постоянно приходят, проверяют, ставят капельницы и так далее. Нет равнодушия. Но и видно, что возможностей у них немного.

Я как единственный ходячий помогаю всем. Взятые с собой хлеб, колбасу и сырки уже коллективно съели. Ну и слава Богу.

поддержать канал и его авторов

За шесть лет в Украине я видел несколько разных больниц, в одной даже капитально лежал (реанимация, потом лечение). Скажу сразу: там было намного лучше, даже несмотря на весь хаос первых месяцев войны.

Сейчас я в 9-й клинической больнице Киева. Врачи молодые, толковые, только усталые - пациентов полно. Но все остальное - осталось как в СССР.

Хотя надо сказать, что оформили меня молниеносно, никаких многочасовых ожиданий в приемном покое. Сразу в палату.

В палате кроме меня - четверо изможденных мужиков и тяжелый трупный запах. Проветривать не позволяют, дико боятся простуды. Вишенка на торте: я единственный ходячий. Ну, мне помочь другим не сложно.

Тараканы имеются, но себя не афишируют. Больничная еда... Оставлю без комментариев. Слишком резкий контраст с тем, что было два года назад в другой больнице. Медсестры и санитарки хорошие, заботливые.

Первый вопрос врача: "Вы сможете купить себе лекарства?" Видно было, что ему неловко. Но и он видел, что мы можем, а в больнице полно тех, кто не может.

Лекарства оказались недорогие, ничего лишнего покупать тоже не пришлось. Тут же и ногу обработали, и капельницы поставили. Я, честно говоря, боялся, что с лечением будут мурыжить до понедельника. Но нет, начали сразу.

поддержать канал и его авторов

«Не так сталося, як гадалося» – дуже гарне українське прислів'я. Я сьогодні нарешті потрапив до лікаря, і він був категоричним: закінчувати лікування доведеться в лікарні: без допомоги хірургів ногу до кінця не долікувати. Тож завтра з самого ранку – шлях мені з речами до приймального спокою однієї з лікарень Києва.

Сподіваюся, все вирішиться менше, ніж за тиждень. Але інакше справді не можна: за останні дні краще майже не ставало.

Я, втім, особливо не засмучуюся: лікування треба закінчити, і закінчити якісно. У свою чергу, постараюся написати купу цікавих лікарняних репортажів – а що, цілком собі жанр публіцистики. Минулого разу писав таке два роки тому, але тоді справи були набагато гірші, тож виходило сумбурно.

Загалом, чекайте цікавих постів з української лікарні на третьому році війни. Не втрачаємо оптимізму!

підтримати канал та його авторів

🚨 Неплохо грохнуло посреди киевского рассвета. Похоже, сбили "Кинжал". Хотя другие источники пишут, что он сменил курс и полетел куда-то еще...

підтримати канал та його авторів